У селі Бубнів на Волині, де значна частина чоловічого населення перебуває на фронті, жінки взяли на себе виконання всього спектру сільської роботи. Вони дбають про родину та господарство, а також активно займаються волонтерською діяльністю.
Жіноча сила громади
Як місцеві жительки рухають громаду, поки чоловіки на війні, розповіли та показали журналістам Суспільного. За словами директорки місцевого будинку культури Лесі Степанюк, у Бубнові майже не залишилося чоловіків, тому вся робота на землі та в громаді лягла на плечі жінок.
«Жінки стають і до трактора, жінки стають на полі до роботи. Допомагають все діти і жінки водять автомобілі. Жінка на селі — велика сила», — розповідає Леся Степанюк.
Сільську роботу жінки у Бубнові поєднують із духовною, говорить Оксана Артемок. У неї на війні вже понад 4 роки брат, пів року тому мобілізували сина, а два роки тому зник безвісти зять. «Треба виорати, треба посіяти, бо це є село, ми з того трошки живемо. Щоб трошки відволіктися від тих таких страшних думок, які бувають і вечорами, то роблю ляльки-мотанки», — ділиться жінка.
Віта Баранович навчає дітей розписувати вітражі, прагнучи, аби вони мали можливість реалізуватися в селі. У хаті Лариси пахне свіжою випічкою — жінка щойно дістала з печі короваї. Вона каже, що попри війну життя триває, молодь одружується.
Поряд з Ларисою її мама Софія, якій 85 років. Вона любить вишивати. «Не втомлююся. Забуваю про все. О, вишивала. На фермі робила і вишивала, і буряки дзябала, все робила. І городи мали. Так, як в селі», — розповідає бабуся.
Волонтерство та підтримка ЗСУ
Жінок села Бубнів об’єднав храм, звідки й розпочалася їхня спільна волонтерська робота. Пізніше вони створили жіночий клуб «Крила», говорить Алла Войтюк. Крім волонтерства, вона працює у місцевому самоврядуванні.
«Ми збиралися в дитячому садочку, ми пекли. Пекли, смажили, варили. По сусідах носили вареники. Носили, возили у військові частини, переймалися тим всім, щоб швидше була перемога», — розповідає Алла Войтюк.
З її слів, жінки збирають гроші і на техніку для військовослужбовців, вже придбали дрони. «Наш священник має власну пасіку і він жертвує скільки потрібно. Стільки дає нашим військовим меду для того, щоб вони там були здорові, відчули запах рідної домівки. Церковний хор теж долучається до нашого волонтерства. Ми збираємо кошти, колядуємо і всі кошти даємо на ЗСУ», — говорить Алла Войтюк.
Минулого року жінки наколядували 56 тисяч гривень: 10 тисяч залишили на потреби храму, а решту віддали на ЗСУ. Леся Степанюк показує першу світлину з вертепу, який за роки став традицією на селі. Вона каже, що місцеві чекають тієї особливої пори, коли лунатиме українська коляда.
Священник Василь зауважує, що місцеві жінки «несуть на плечах громаду», бо відчувають силу, яка стоїть за їхніми плечима. Зараз у Бубнові готують нову партію допомоги на передову — планують зібрати орієнтовно 60 посилок із теплим одягом та дитячими малюнками.
