27 вересня до села Заброди на Волині привезли тіло гранатометника 4-ї прикордонної комендатури швидкого реагування 11-го прикордонного Краматорського загону «Форпост» Івана Івановича Поліщука, 1969 року народження. Він помер 24 вересня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Хрінівка на Чернігівщині. Газета «Ратнівщина» поділилася спогадами про захисника.
Вирізнявся особливою людяністю і добротою
Іван Поліщук походив із простої сільської родини. Він був наймолодшим у сім’ї, де також зростали брат Микола та сестра Любов. Батько Івана Юстинович працював у «дорожньому», згодом — у рембуддільниці в Ратному, а перед пенсією був черговим у Забродівській сільській раді. Мати, Надія Степанівна, працювала в місцевому колгоспі ланковою, потім тимчасово в «дорожньому», а згодом повернулася до колгоспу.
Після закінчення 10 класів Забродівської школи Іван не продовжив навчання, а працював на різних посадах у колгоспі. З досягненням повноліття пішов на строкову службу в армію. Після демобілізації повернувся до колгоспу. Старші брат і сестра створили власні сім’ї, а він залишився жити з батьками. Іван ніколи не цурався сільської роботи. Навіть після смерті батьків (матері у 2008 році, батька у 2010 році) тривалий час сам утримував господарство. Завжди охоче допомагав сестрі, а після смерті брата Миколи у 2010 році намагався підтримати його родину.
Не відмовлявся від допомоги односельчанам: косити чи гребти сіно, колоти дрова, лагодити щось по господарству. Його знали як людину, яка, хоч і нечасто бувала в храмі, ніколи не відмовляла в допомозі під час робіт у церкві чи біля неї. Односельчани любили його за доброту, людяність, простоту та щире серце.
Мобілізували, коли повертався з грибами
Одним із захоплень Івана Поліщука було збирання грибів і ягід. З початком сезону він проводив у лісі більше часу, ніж удома. Символічно, що мобілізували його в середині листопада 2025 року, саме коли він повертався з лісу з грибами. Іван не чинив опору, а рідним зауважив, що на службу потрапив через 38 років після строкової, тільки тепер не в 18, а в 56 років.
Після базової військової підготовки на Львівщині Івана Поліщука направили до Краматорського прикордонного загону. Під час ротації, яку загін проходив на Ковельщині, він певний час служив у Чевелі на Старовижівщині. Сестра Любов зі своїми синами та онуками відвідувала його там, щоб побачитися, а також передати необхідні речі перед відправленням загону в зону бойових дій.
У травні 2024 року Іван Поліщук отримав відпустку, під час якої рідні востаннє його бачили. Повернувшись додому на кілька днів, він відправився назад на Чернігівщину до побратимів. Місцевість, де вони несли службу, розташована на географічному кордоні між росією, білоруссю та Україною, і населені пункти цієї частини Чернігівщини досі потерпають від ворожих обстрілів з наземної зброї та БпЛА.
Іван частіше ділився подробицями служби з племінниками, яких дуже любив. До сестри Люби телефонував за потреби, а для триваліших розмов обирав неділю. Він ніколи не скаржився на умови чи нестачу чогось. Займався підвезенням провізії та боєприпасів, а останні два тижні варив їсти для побратимів, які, за його словами, смакували його стравами.
Любов Іванівна пригадує, що вдома брат часто скаржився на болі в спині, але на службі жодного разу спина його не турбувала. Хоча спілкувалися не щодня, рідні щоденно цікавилися, хто з ким говорив, коли Іван востаннє був у мережі.
Любов Іванівна згадує останні розмови: «Іван подзвонив у неділю, 20 вересня. У вівторок подзвонив знову. Ми так гарно тоді з ним поговорили. Так довго і про все на світі. Якось так приємно було на душі після тієї розмови. У середу говорив увечері з моїм старшим сином. Близько півночі ще спілкувався з сусідом. А в четвер, 24 вересня, прийшли з військкомату і з сільради й сказали, що Іван помер».
Сестра не могла повірити, що брат помер раптово від хвороби серця, хоч і розуміла небезпеку його служби. Він ніколи не скаржився на здоров’я і не проходив обстежень. У врученому висновку було зазначено, що причина смерті — хронічна ішемічна хвороба серця.
27 вересня Івана Поліщука привезли до рідного дому. 28 вересня відбувся похорон захисника. Його відспівали у храмі святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова в селі Заброди священники Ратнівського благочиння, а поховали на місцевому кладовищі.
Земний шлях звичайного сільського чоловіка, який не мав особливих статусів чи заслуг, але був доброю, щирою та порядною людиною, завершився. Односельчани запам’ятали його як совісну людину, яка завжди допомагала іншим. На службі він також старался бути корисним, враховуючи свій вік та здоров’я. Хоч серце захисника зупинилося, він залишив по собі добрий слід і світлу пам’ять серед побратимів та всіх, хто його знав.
