Ковель попрощався з Героєм: життя та подвиг Віталія Мартинюка
Сьогодні Ковельська громада провела в останню путь свого мужнього земляка, воїна Віталія Степановича Мартинюка. Його гідне життя, позначене численними добрими справами, залишило глибокий слід у серцях рідних, друзів, бойових побратимів та всіх, хто мав щастя його знати. Цей шлях, сповнений світла і відданості, обірвала підступна війна, але пам’ять про Віталія житиме вічно.
Розповіді близьких та дописи в соціальних мережах після загибелі Віталія сповнені невимовної скорботи, безмежної вдячності та глибокої поваги. Це свідчення того, наскільки винятковою людиною був Віталій Мартинюк, за життя заслуживши щире захоплення та любов.
### Життєвий шлях: від музики до захисту Батьківщини
Віталій Мартинюк народився та виріс у Ковелі. Його дитинство було наповнене музикою, яку він обожнював змалечку. Навчаючись у загальноосвітній школі №11 та школі мистецтв, він розвивав свій талант, а згодом здобув фах на відділенні духових інструментів у Волинському фаховому коледжі культури та мистецтв імені Ігоря Стравінського.
Любов до музики була його супутницею все життя. У 2004 році Віталій став одним із засновників музичного магазину «До мажор» у Ковелі. Хоча згодом його професійний шлях змінився, псевдонім «Мажор» назавжди закріпився за ним, бо він ідеально відображав його сутність: оптимізм, життєлюбство, неперевершене почуття гумору, доброзичливість та світлу душу.
Віталієве життя було багатогранним. Його пристрастю були також автомобілі та дороги. Ще за молодості він власноруч відновив перший автомобіль, який почав використовувати для таксувальних послуг. Пізніше його професійна діяльність була пов’язана з міжнародними вантажними перевезеннями, і багато років він успішно працював у транспортній компанії у Польщі.
### Незламний дух: повернення до України та захист
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Віталій без вагань залишив спокійне життя за кордоном і повернувся на Батьківщину. Він одразу вступив до лав Ковельського батальйону територіальної оборони, демонструючи свою непохитну громадянську позицію та готовність захищати рідну землю.
13 квітня 2022 року Віталія було мобілізовано до військової частини А2042. Через два роки він перевівся до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де ніс службу на Харківщині.
Його дружина, Тетяна, згадує, як Віталій виявив бажання допомогти фронту, запропонувавши продати їхній старенький бус для придбання пікапа. Ця ініціатива, підтримана родиною та друзями, стала ще одним яскравим свідченням його самовідданості.
За словами командира, сержанта Олександра Буріса, Віталій був справжнім професіоналом. Його вміння працювати з будь-якою технікою, модернізувати автомобілі для бойових завдань, встановлювати РЕБ чи Starlink, а також спокійно маневрувати під ворожими обстрілами, виявляючи винахідливість у найскладніших ситуаціях, викликали захоплення. Крім того, він мав надзвичайний дар підтримувати бойовий дух побратимів, дарувати їм позитив і вселяти надію.
За сумлінну службу Віталія Мартинюка неодноразово нагороджували відзнаками Головнокомандуючого Збройних Сил України та командування 14-ї Окремої механізованої бригади.
Його близькі з теплотою розповідають про його турботливість. Знаючи про постійну напругу, що панує на фронті, Віталій часто надсилав рідним лише смайлик або коротке повідомлення, яке для них означало найголовніше – він живий і з ним усе гаразд. Саме таке лаконічне вітання отримала родина вранці 14 липня. Вже вдень надійшла страшна звістка.
Водій-електрик 1-ї радіолокаційної станції артилерійської розвідки військової частини А1008, рядовий Віталій Мартинюк загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, отримавши поранення, несумісні з життям. Його життєвий шлях, що обірвався за кілька місяців до 50-річчя, став ще однією трагічною сторінкою у боротьбі України за своє майбутнє.
Міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди наголосив: «Хочеться подякувати Віталію за його громадянську позицію, мужність і відвагу. Він ні хвилини не вагався – повернувся з-за кордону до рідного міста і з перших днів повномасштабної війни став на захист України. Але ця війна безжально забирає найкращих. Вона руйнує українські родини, залишає дітей без батьків, а батьків – без дітей. Та вона не здатна забрати пам’ять і вдячність».
Від імені всієї громади висловлено найщиріші співчуття мамі Марії Едуардівні, дружині Тетяні, доньці Вікторії, синові Юрію, сестрі Руслані та всім рідним і близьким.
Поховали Віталія Мартинюка на Алеї Героїв міського кладовища.
Світла пам’ять. Вічна слава Захиснику України.
