У середу, 2 вересня, місто Рожище знову проводжало в останню путь свого Героя. Над містом лунала тужлива мелодія «Плине кача», а вулицями поволі рухався траурний кортеж, який повертав на малу батьківщину 43-річного захисника України Андрія Анатолійовича Білана. Сотні людей ставали навколішки, схиляли голови, витирали сльози, вшановуючи пам’ять воїна, який віддав життя, захищаючи Україну від російської збройної агресії.
Андрій Білан загинув 6 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області. Майже два роки його рідні жили між надією та болем очікування. Цього дня Андрій повернувся додому на щиті, назавжди.
Громадська панахида відбулася біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України. Біля домовини, вкритої синьо-жовтим стягом, стояли найближчі: дружина Марія, син Дмитро, донька Діана, мама Людмила, сестра Тетяна та вся родина. Слова були зайвими, адже біль утрати неможливо було передати. Залишалися лише тиша, молитва та сльози.
Разом із родиною за упокій душі полеглого воїна молилися священнослужителі та жителі громади. Андрій Білан зробив те, що роблять найвідважніші – став на захист своєї родини, рідного краю та всієї України.
Шлях до подвигу
Андрій Анатолійович Білан народився у селі Рудня. Навчався у Рожищенській школі №3, а згодом здобув фах муляра-штукатура у Торчинському технікумі. Багато років свого життя він присвятив роботі на Рожищенському сирзаводі, де зустрів свою майбутню дружину Марію. Разом вони створили міцну сім’ю, у якій виховувалися двоє дітей – син Дмитро та донька Діана.
Рішення стати до лав Збройних сил України Андрій прийняв у січні 2024 року. Його зарахували до 150-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Рідні переживали за нього, особливо дружина, яка знала про його проблеми із серцем і просила не йти на фронт. Діти також благали батька залишитися, але він був непохитним у своєму рішенні.
У січні Андрій вже був на полігоні в Рівному, а в лютому пройшов військове навчання в Англії, де здобув фах навідника. Під час короткої відпустки дружина знову просила його не повертатися на передову, зважаючи на його стан здоров’я. На це Андрій відповів словами, які назавжди закарбувалися в пам’яті Марії: «У нас двоє дітей, хто їх має захищати? І по-друге, там мої побратими, моя друга домівка, вони чекають. Як я можу не повернутися?»
Такою була його відповідь, такою була його позиція. Він знав, заради кого йде на фронт. Телефонні розмови з передової були короткими, зазвичай обмежувалися словами «Усе добре». Остання розмова Андрія з родиною відбулася 30 липня 2024 року. Він попросив поговорити з дітьми. Звертаючись до сина Дмитра, він сказав: «Бережи маму та сестру…».
Через кілька днів, 6 серпня, подружжя Біланів мало відзначити 19-ту річницю свого спільного життя. Марія чекала на дзвінок чоловіка, але він так і не пролунав. Цього дня Андрій загинув. Потім були довгі місяці очікування, надії та пошуків. Лише тепер родина змогла провести свого Героя в останню путь.
«Він був дуже добрим, щирим. Надзвичайно добрим батьком для дітей. Ніколи не ділив роботу на чоловічу чи жіночу, я завжди відчувала його підтримку», – з теплотою згадує Марія.
Андрій любив прості речі: землю, роботу на городі, тихі години на природі, збирання грибів та риболовлю. Він любив свою сім’ю та своє Рожище. Саме до цієї землі він сьогодні повернувся назавжди.
Прощання з Героєм
Після громадської панахиди велелюдна процесія рушила головною вулицею Рожища. Люди виходили з будинків, ставали навколішки та схиляли голови перед домовиною воїна, висловлюючи свою шану та скорботу. У храмі Архістратига Михаїла в Рожищі священнослужителі Православної Церкви України відслужили чин похорону.
Після спільної молитви траурна процесія вирушила до місця вічного спочинку Героя. Рідна земля прийняла Андрія Білана на міському кладовищі, де пролунали військові залпи на його честь.
Державний прапор України, яким була вкрита домовина, військовослужбовці урочисто передали синові Дмитрові. Для родини це не просто прапор – це символ держави, за яку боровся їхній чоловік, батько, син, брат.
Життя Андрія обірвала жорстока російська війна, але пам’ять про нього житиме серед тих, хто його любив, знав і пам’ятає. Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині захисника. Світла пам’ять Герою!
