Прощання з Героєм: Ковельська громада вшанувала пам’ять Володимира Карпука
11 років Україна протистоїть російській агресії, 1530 днів триває повномасштабна війна, яка нещадно випробовує стійкість українців. У цей непростий час, 3 травня, Ковельська громада зібралася, щоб провести в останню путь свого земляка, молодшого сержанта Ковельського районного ТЦК та СП Володимира Карпука. Людина, яка не вагаючись стала на захист Батьківщини, пройшла шлях від учасника АТО до волонтера, завжди дбав про спокій рідного міста.
Життєвий шлях захисника
Володимир Карпук народився 17 грудня 1975 року в Ковелі. Після навчання у школі №11 та Шацькому лісовому технікуму, пройшов строкову службу. Повернувшись до рідного міста, він будував своє життя, працюючи на різних підприємствах, зокрема КП «Добробут», «Ковельтепло» та на залізниці.
З початком російської агресії у 2014 році, Володимир прийняв тверде рішення: його місце – серед тих, хто захищає Україну. Він підписав контракт і півтора року служив у розвідці, де командував шістьма бійцями. Особливо він дбав про безпеку кожного свого підлеглого, вважаючи своїм обов’язком зберегти їхні життя. За сумлінну службу був відзначений пам’ятною медаллю військової розвідки.
Однак, участь у бойових діях залишила глибокий відбиток на його здоров’ї та душі. Особливо важко Володимир переживав втрату бойового побратима. Навіть після демобілізації, спогади про минуле часто поверталися у думках і снах.
Щоб знайти душевну рівновагу, Володимир присвячував час своїм хобі – мисливству та риболовлі. Особливим місцем для нього було озеро Святе, де він часто проводив час разом з матір’ю, насолоджуючись природою та спілкуючись з друзями.
Особливі зустрічі та діяльність
Повномасштабне вторгнення вчергове змінило життя Володимира. Він одразу долучився до добровольчого формування територіальної громади, патрулюючи місто. У цей непростий період його доля подарувала йому важливі зустрічі.
З Наталею вони стали одне для одного опорою та підтримкою, хоч і не встигли офіційно оформити стосунки. Володимир щиро прийняв її дітей, ставши справжнім дідусем для її онука Даміра. Ці прості моменти щастя були для нього надзвичайно цінними.
Важливою постаттю у його житті став волонтер з Великої Британії Девід Гастон. З перших днів війни Девід допомагав Україні, забезпечуючи захисників та мешканців прифронтових територій необхідним. Володимир неодноразово їздив разом з ним на схід України, і їхнє спільне діло переросло у щиру дружбу.
Під час поїздок на схід, Володимир бачив багато людського болю. Одного разу він привіз на Волинь тіла трьох загиблих воїнів, що стало однією з найважчих доріг у його житті.
У лютому цього року Володимира мобілізували. Зважаючи на стан здоров’я, він служив на Волині, у Ковельському районному ТЦК та СП. 10 квітня під час виконання службових обов’язків він відчув різке погіршення самопочуття, що призвело до гіпертонічного кризу та втрати свідомості. Попри боротьбу медиків, 1 травня 2026 року, після перенесеного інсульту, Володимир Карпук пішов з життя у віці 50 років.
Вшанування пам’яті
На прощання з Володимиром Карпуком прибув і волонтер Девід Гастон, який тепло згадував свого українського товариша. Він розповів про їхні спільні поїздки на схід, про подолання мовних бар’єрів заради спільної мети. Девід зазначив, що “секретною зброєю” Володимира були чудовий український гумор, подібний до британського, та використання “дядька Гугла”.
Девід підкреслив, що, незважаючи на страх, який відчували всі, хто їздив у небезпечні зони, Володимир завжди підтримував його, ставши справжнім другом. Він назвав Володимира “англійським братом”, що стало найбільшим компліментом. “Солдат ніколи не загинув, поки його ім’я пам’ятають”, – відзначив Девід, обіцяючи завжди згадувати ім’я свого відданого друга.
Ковельська міська рада висловила щирі співчуття рідним та близьким Володимира Карпука, подякувавши йому за любов до України, службу, небайдужість та готовність бути поруч у найпотрібніший момент. Поховали Героя на Алеї Героїв міського кладовища. Вічна пам’ять і слава.
