Чарівник озера Засвинське: 73-річний чоловік перетворив берег на казкове місце
На Волині, неподалік сіл Городок та Градиськ, розкинулося озеро Засвинське. Його береги вже чверть століття є полотном для творчості 73-річного Володимира Ляшука – мешканця Ковеля. Чоловік, попри пережиті труднощі, зокрема боротьбу з онкологічним захворюванням у молодості та скромну пенсію, присвятив понад 25 років облаштуванню цієї водойми. Протягом п’яти місяців щороку він проводить на березі, створюючи унікальний простір для відпочинку, який вражає своєю красою та винахідливістю.
Дива з-під рук майстра
Володимир Петрович – особистість неординарна. Навіть у прохолодну погоду його можна побачити босоніж у легкій футболці. Його загартування вражає, адже він практикує такі незвичні прогулянки навіть взимку. Озеро Засвинське стало частиною його життя у 2000 році. За освітою інженер-технік, він колись працював з радіостанціями та у дорожніх організаціях. Однак, талант до роботи з деревом, успадкований від батька-мебляра, знайшов своє найповніше проявлення саме тут.
Після перемоги над онкологією у 29 років, Володимир Ляшук відійшов від активної професійної діяльності, знайшовши спокій та внутрішню гармонію серед природи. Для нього берег озера – це не просто територія, а місце, яке він відчуває. Там, де інші бачать хащі, він бачить майбутню альтанку, а з повалених дерев народжуються столи, лавки, і навіть мотоцикли.
Колись Володимир був завзятим мотоциклістом, здійснив дві мандрівки на Кавказ загальною довжиною чотирнадцять тисяч кілометрів. Ця пристрасть досі жива у його творчості. Він майстерно вирізає з дерева безліч мотофігурок, кожна з яких – справжній витвір мистецтва, продуманий до дрібниць. Одна така фігурка може створюватися до двох місяців, а їхня колекція налічує вже понад двадцять.
Казкова локація для всіх
Витвори майстра слугують прикрасою для відпочивальників. Крім того, Володимир Петрович збудував десять альтанок, які прикрашають берег. Він працював над ними власноруч, а також за допомогою друзів. Більшість матеріалів було привезено з Ковеля. Кожна альтанка має своє ім’я: «У Свєти» – на честь дружини, «У Допшика» – на пам’ять про улюбленого кота. Інші назви, такі як «Лада», «Лель», «У Кукера», відлунюють давніми слов’янськими віруваннями. Майстер сам вирізав дерев’яні літери для кожної таблички. Незважаючи на плин часу, альтанки, створені з любов’ю, досі стоять, радуючи відвідувачів.
Крім альтанок, на березі озера облаштовані пірси, місця для багаття, криничка, умивальники, годівнички для птахів, пліт, туалети та смітники. Навіть невеличкий квітник прикрашає цю територію. Часто Володимиру Петровичу доводиться прибирати після несумлінних відпочивальників. Усе це – виключно завдяки його щирому бажанню зробити це місце кращим.
Відносини з лісничими у майстра теплі. Він запевняє, що не шкодить деревам, а вони, у свою чергу, його не чіпають.
Володимир Ляшук живе скромно, на зароблену пенсію. Оформлення оренди на водойму виявилося надто дорогим. Він вкладає власні кошти та працю у благоустрій, не шкодуючи сил. На березі озера розташований невеликий будиночок, де він проводить літні місяці. А на холодну пору року він відновив стару землянкою, оснащену каміном та двоповерховими дерев’яними ліжками. Чоловік зізнається, що не раз доводилося ночувати на озері і в мороз.
Його знання місцевості вражають. Він знає не тільки ліс, але й кожну рослину. Розповідає про чорні берези та про тристалітній дуб, що росте неподалік. Завдяки годівничкам, які він облаштував, сюди прилітає безліч птахів. Він знає їхні голоси та звички, це свідчить про глибокий зв’язок з природою. “Тут хороша аура. Навіть люди рідко сваряться”, – каже Володимир Петрович. Він також зустрічався з дикими тваринами – риссю та ведмедем, який колись втік із неволі.
Його родина також є невід’ємною частиною цієї історії. Саме з дружиною Світланою він почав приїжджати сюди. Син майстра є майстром спорту з мотокросу, а внук – талановитим плавцем. Серед відпочивальників, які відвідують Засвинське, у Володимира багато друзів, з якими вони разом рибалять та спілкуються.
Залишаючи це місце, довго не згасає почуття вдячності до Володимира Ляшука за його небайдужість та створену красу. Можливо, саме завдяки таким людям, як він, Засвинське озеро зберігає свою неповторну атмосферу. Адже тут живе той, хто щиро його любить і дбайливо оберігає.
