У селі Піща Шацької громади, розташованому неподалік озера Піщанського та білоруського кордону, збереглися унікальні пам’ятники людям, які загинули або зникли під час воєн. На перший погляд, ці споруди нагадують звичайні надгробки, проте під ними відсутні могили.
Такі об’єкти є кенотафами – символічними пам’ятниками, встановленими на честь померлих, чиї останки поховані в іншому місці або взагалі не були знайдені. Про існування цих незвичайних меморіалів розповіли автори проєкту «Занесло в село».
Символічні пам’ятники без могил
Біля старої церкви у Піщі, що стоїть на березі озера, сформувався своєрідний «острівок» із таких пам’ятників. Вони розташовані доволі щільно один до одного. На них викарбувані імена, розміщені фотографії, прикрашені рушниками, стрічками та містять короткі написи від рідних, які зберегли пам’ять про своїх близьких.
Деякі з цих пам’ятників були встановлені ще у 1950–1960-х роках. Дати, як-от 1957, 1961, 1966 роки, свідчать про те, що люди почали облаштовувати ці місця пам’яті через кілька років після завершення Другої світової війни.
«Тоді не повертали тіла», – пояснює 90-річна мешканка Волинського Полісся, передаючи причину появи таких незвичайних пам’ятників.
Таким чином, родини, які не мали можливості поховати своїх близьких та відвідувати їхні могили, створювали символічну заміну, своєрідний духовний зв’язок.
На кенотафах у Піщі трапляються типові для цієї місцевості прізвища. Серед них є як чоловічі, так і жіночі імена. Подекуди зазначено й причину загибелі: «на полі бою» або «безвісти пропавший». Ці написи зберігають особисті історії людей, яких забрали війни, ставши свідченнями їхньої долі.
На одному з пам’ятників викарбувано напис: «ПИСАЧУК СИМЕН П. НА ПОЛІ БОЯ 1941 Р. ОТ МАТИРА 1961 Р.». Інший пам’ятник присвячений Данилу Бакуну: «БАКУН ДАНИЛО АНДР. ЗАГИНУВ НА ПОЛІ БОЯ В 1914 Р. ПАМЯТЬ ВІД СИНІВ».
Серед увічнених – Микола Яковініч, який загинув у 1941 році. На його пам’ятнику зазначено, що пам’ять чоловіка вшанували його дружина, дочка та зять, підкреслюючи, що втрати торкнулися конкретних родин.
Ці невеликі меморіали розповідають не лише про масштабні війни, але й про особисті трагедії конкретних сімей. За кожним ім’ям стоїть людина, яку чекали вдома, мати, яка не дочекалася сина, дружина чи діти, які так і не дізналися, де похований їхній близький.
У дописі проєкту зазначається, що подібні «острівці» пам’яті трапляються і в інших селах навколо Шацька. На них могли вшановувати загиблих у Першій та Другій світових війнах, а також людей, які загинули або зникли під час евакуацій углиб Російської імперії. Ці пам’ятники суттєво відрізняються від радянських меморіалів із типовими скульптурами солдатів та офіційними написами. Це радше народна пам’ять, створена самими родинами та громадами, що відображає їхню особисту скорботу та потребу зберегти пам’ять.
Частина таких місць із роками зазнає змін. Наприклад, у сусідньому Світязі подібний «острівок» нещодавно був переформатований у гранітний меморіал із переліком прізвищ. Проте автори проєкту наголошують на важливості збереження старих кенотафів саме в тому вигляді, в якому їх створили попередні покоління.
Ці пам’ятники є не просто символами, а своєрідними «музеями під відкритим небом», які дозволяють побачити, як звичайні люди переживали війни, втратили близьких і намагалися зберегти їхні імена для нащадків. Доки сині хрести стоять біля старої церкви на березі Піщанського озера, вони продовжують розповідати історії тих, чиї могили війна залишила далеко від рідного села.
