Творець терміну “геноцид” та його боротьба за справедливість
28 серпня 1959 року в Нью-Йорку пішов із життя Рафаель Лемкін, юрист, якому світ завдячує появою терміну “геноцид”. На момент його смерті 59-річний вчений вже не був свідком остаточного тріумфу своєї багаторічної боротьби: Генеральна Асамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду. Проте, доля самого Лемкіна склалася трагічно – він помер у злиднях, залишивши після себе спадщину, яка мала визначити міжнародне право на десятиліття вперед.
Як зазначає Меморіальний музей Голокосту США, під час Другої світової війни Рафаель Лемкін втратив 49 членів своєї родини, серед яких були його батьки. Після завершення війни він повністю присвятив себе справі впровадження поняття знищення цілих народів як окремого злочину в міжнародному правовому полі.
Народження терміну “геноцид”
Своє революційне слово “геноцид” Рафаель Лемкін уперше надрукував у своїй праці “Axis Rule in Occupied Europe” у 1944 році. Цей термін був утворений шляхом поєднання грецького слова “genos” (рід, плем’я) та латинського “cide” (убивство). Лемкін не обмежувався лише фізичним знищенням людей, а описував скоординоване, систематичне руйнування основ життєдіяльності національної чи етнічної групи.
Після війни це поняття набуло юридичної сили, увійшовши до обвинувальних матеріалів Нюрнберзького процесу. А 9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН одноголосно ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Цей момент став кульмінацією багаторічних зусиль Лемкіна, підтриманий 56 державами без жодного голосу проти чи утримання.
Не зупиняючись на досягнутому, Лемкін продовжував активно працювати над тим, щоб якомога більше країн ратифікували Конвенцію. Його наполегливість і відданість справі підтверджуються десятьма номінаціями на Нобелівську премію миру, які він отримав у різні роки, починаючи з 1950-го.
Лемкін та український геноцид
Особливе значення для України має виступ Рафаеля Лемкіна, що відбувся 20 вересня 1953 року в Мангеттен-Центрі, Нью-Йорк. Того дня українська громада організувала маніфестацію, на яку був запрошений і автор терміну “геноцид”.
Національний музей Голодомору-геноциду повідомляє, що Лемкін у своїй промові викривав радянський геноцид українців. Повний текст його доповіді, на жаль, не був опублікований за життя. Однак, машинопис цього документа зберігся у Нью-Йоркській публічній бібліотеці, став доступним для громадськості у 1982 році, а повномасштабний науковий обіг ввійшов лише на початку XXI століття.
Лемкін розглядав злочин, скоєний проти українців, значно ширше, ніж лише Голодомор 1932–1933 років. У його аналізі виділялися чотири основні напрями: цілеспрямоване знищення української інтелігенції, наступ на національні церкви, винищення селянства через голод, а також зміна етнічного складу населення шляхом примусових переселень. Сам Голодомор він називав хрестоматійним прикладом радянського геноциду.
За сухими юридичними формулюваннями стояли реальні людські долі. На Житомирщині, наприклад, збереглися спогади Любові Ярош з Ходоркова, яка в одинадцятирічному віці пережила Голодомор. Вона розповідала про те, як її родина вимушена була харчуватися кропивою, липовим листям та коржами з картоплі, а від голоду померли її брат, сестра та інші родичі.
Історія спадщини Рафаеля Лемкіна отримала несподіване продовження вже після його смерті. У 2009 році в Києві вийшла книга “Рафаель Лемкін: радянський геноцид в Україні”, що представила цей текст 28 мовами. Однак, ця праця зазнала суттєвих переслідувань. 20 листопада 2015 року видання було внесено до російського Федерального списку екстремістських матеріалів. Рішенням Міщанського районного суду Москви від 20 травня 2015 року, саме київське видання 2009 року було визнано екстремістським.
Рафаель Лемкін помер від серцевого нападу в офісі нью-йоркської PR-компанії. Пізніші публікації свідчать, що на його похороні були присутні лише сім родичів та близьких друзів. Шостий комітет Генеральної Асамблеї ООН 24 вересня 1959 року вшанував пам’ять Лемкіна, визнавши його вагомий внесок у підготовку Конвенції про геноцид. Члени комітету вшанували його хвилиною мовчання, віддаючи належне пам’яті людини, чиє ім’я стало синонімом боротьби проти одного з найстрашніших злочинів людства.
