Рятувальник з Волині: 30 років незалежності – 30 років боротьби за безпеку
Андрій Мельник, уродженець Волині, народився у 1991 році – році, коли Україна здобула незалежність. Його життя, немов символ держави, що розвивається, також пройшло шлях становлення пліч-о-пліч з країною. Сьогодні, коли країні виповнилося 30 років, Андрій, як і багато його співвітчизників, присвятив себе боротьбі за її безпеку.
Його професійний шлях – це понад 13 років бездоганної служби в Державній службі України з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Нині він обіймає відповідальну посаду заступника начальника загону з реагування на надзвичайні ситуації 1-го Державного пожежно-рятувального загону ДСНС Волині. Кожен виїзд, кожна надзвичайна подія – це не просто робота, а глибоке усвідомлення людських доль, які залежать від його рішень та дій. Для Андрія це нескінченна низка викликів, де кожна людина, яка потребує допомоги, – це надія, яку він несе.
Випробування, що загартовують характер
Серед численних викликів, що випали на його долю, особливе місце займає пожежа у спеціалізованому шпиталі Луцька у вересні 2019 року. Нічна тривога, коли вогонь охопив будівлю з близько сотнею пацієнтів, серед яких були важкопоранені військові, стала справжнім випробуванням. Крім складного процесу гасіння, яке вимагало збереження історичної пам’ятки архітектури XVIII століття, цей випадок продемонстрував і силу людської небайдужості. Десятки луцьких таксистів, які безкоштовно евакуйовували пацієнтів, стали яскравим свідченням того, наскільки потужною є єдність у найтяжчі хвилини.
Наступного року доля знову випробувала Андрія та його колег. Пожежа у дев’ятиповерхівці на проспекті Соборності в Луцьку, коли під’їзд був охоплений їдким димом, стала наступною складною місією. Рятувальники евакуювали людей з балкона, виводили тих, хто не міг самостійно знайти вихід, а потім, одягнувши захисні маски дітям та закутавши жінку з улюбленцем, вивели з небезпечної зони цілу родину.
З початком повномасштабного вторгнення до звичних завдань додалася ліквідація наслідків ворожих ракетних та дронових атак. Андрій, як заступник начальника загону, постійно виїжджав на місця обстрілів, стикаючись зі зруйнованими будівлями, масштабними пожежами, пошуком постраждалих та допомогою тим, хто втратив домівки. Це стало його щоденною, але водночас надзвичайно важкою реальністю.
Ще одним виснажливим випробуванням стала боротьба з торф’яними пожежами поблизу села Ржищів Мар’янівської громади. Тління торфу на глибині до метра, температура повітря близько +40°C та щільний дим ускладнювали роботу, а брак води вимагав прокладання рукавних ліній на сотні метрів. У такі моменти керівник не стояв осторонь, а працював пліч-о-пліч зі своїми бійцями, ділячи з ними спеку, дим, втому та відповідальність.
Мирне небо та родинні цінності
Після напружених чергувань особливо цінуєш прості речі. Андрій понад усе любить проводити час із родиною. Прогулянка в парку з дружиною та дворічним сином – це його найкращий відпочинок. Для душі він знаходить час для улюбленого футболу, де неодноразово здобував перемоги разом із колегами-рятувальниками. Найтепліші спогади дитинства пов’язані з риболовлею, куди його брав із собою дідусь.
Андрій мріє, щоб його син зростав у мирній Україні, ніколи не знав звуків сирен. Саме заради такого майбутнього він щодня одягає пожежно-рятувальний однострій і вирушає туди, де на нього чекають.
