Майстер ілюзій: як Джузеппе Арчімбольдо здивував світ портретами з овочів та фруктів
Незвичайний випадок, коли уважний погляд на полотно стає справжнім випробуванням для очей. Старий чоловік, чий образ здається чітко окресленим, раптом трансформується. Ніс перетворюється на зламаний сучок, губи – на гриби, а волосся – на густе клубовище голих гілок. Інше полотно розсипається на пістряву мозаїку з винограду, гарбузів, яблук та груш. Третє ж постає перед нами як розкішний букет. Так працюють картини Джузеппе Арчімбольдо — художника, який ще в XVI столітті досяг майстерності в обмані зору, що й досі вражає сучасних фахівців з оптичних ілюзій.
Народившись у Мілані близько 1526 року, Арчімбольдо, син художника Б’яджо, спочатку не передбачав, що його ім’я буде асоціюватися з капустяними головами та імператорами, зітканими з виноградних лоз. Його ранні роботи, розпочаті у 1549 році, були зосереджені на оздобленні Міланського собору: він створював ескізи для вітражів, фресок, прапорів і геральдичних символів.
Витонченість форми та глибина змісту
Переломним моментом у кар’єрі стало запрошення до двору Габсбургів у Відні у 1562 році. Арчімбольдо служив придворним живописцем як у Відні, так і в Празі, працюючи спочатку на Максиміліана II, а згодом — на Рудольфа II. Однак його талант не обмежився традиційним портретним жанром. Він розробляв дизайн костюмів, колісниць та декорацій для турнірів і придворних свят, а також допомагав у комплектуванні імператорської кунсткамери, збираючи рідкісні артефакти. В садах і звіринцях Габсбургів він мав змогу спостерігати за екзотичними рослинами та тваринами, які згодом, з майже ботанічною точністю, втілював на своїх полотнах.
У портретах Арчімбольдо рослини перестали бути простим фоном, перетворившись на самісінькі обличчя. Цей прийом, що виявиться новаторським, через століття знайде своє відображення у творчості Вінсента Ван Гога, де квіти стануть головними героями.
Пори року в образі людини
Перша серія «Портретів пір року», створена Арчімбольдо для Максиміліана II у 1563 році, повністю не збереглася, тож ми не маємо можливості побачити оригінальну «Осінь». Однак художник неодноразово повертався до цієї успішної теми. Саме до пізнішої серії 1573 року належать чотири роботи, що нині зберігаються у Луврі. Полотна, ймовірно, були замовленими Максиміліаном II як подарунок саксонському курфюрсту Августу.
«Весна» — найніжніше обличчя в цьому циклі, що складається з безлічі рожевих і білих пелюсток, бутонів троянд, квіткових чашечок та пишного саду, що утворює волосся. Дослідники нарахували у цій композиції близько 80 видів рослин, що свідчить про майстерність художника у використанні ресурсів природи, яка цвіте в різні місяці.
«Літо» випромінює ситість та самовпевненість. Щока прикрашена яблуком, ніс — огірком, підборіддя — грушею, а губи — стиглими вишнями. Голову увінчує композиція з винограду, слив, баклажана та гарбуза. Одяг сплетений із колосся, а на одній із деталей, що імітує солом’яну тканину, Арчімбольдо залишив своє ім’я та дату, ніби це справжній витвір текстильного мистецтва. Символічно, що серед європейських плодів художник зобразив кукурудзу — рослину з Нового Світу, яка на той час була справжньою дивиною. Така увага до деталей перетворювала ці полотна на своєрідні енциклопедії багатств світу.
«Осінь» постає як зрілий, дещо грубуватий чоловік, що немовби виростає з поламаної бочки. Волосся утворюють важкі грона винограду, ніс – груша, щока – яблуко, а підборіддя – гранат. Вухом слугує гриб, сережкою – інжир, а вінцем урожаю – гарбуз.
«Зима» нагадує змученого старого. Обличчя складене з потрісканого стовбура з наростами та дуплами, ніс — обламаний сук, а рот — трутовик. Серед сухих гілок зеленіє плющ, а біля грудей висять лимон та апельсин — яскраві плями життя серед зимового заціпеніння.
Ці роботи, разом із серією «Чотири стихії», утворювали цілісну систему: Весна символізувала Повітря, Літо — Вогонь, Осінь — Землю, а Зима — Воду. Це було послання про циклічність природи та вічне повернення, а також про безмежний вплив влади династії Габсбургів, що мала бути такою ж вічною і всеохопною, як природні цикли. Митець об’єднував у одному образі різноманітні рослини, плоди та тварин, що символізували мирне співіснування народів імперії під правлінням одного монарха.
Мистецтво перевтілення: від натюрморту до портрета
Арчімбольдо не зупинився на «Порах року». У «Бібліотекарі» він зобразив людський образ, складений з книжок, закладок і ключів, а в «Юристі» використав документи, рибу та шматки м’яса. Такі портрети могли слугувати придворними жартами, характеристиками професій або гострими карикатурами.
Ще більш вражаючі результати Арчімбольдо досяг у своїх картинах-перевертнях. «Кухар» у звичайному положенні виглядає як апетитне блюдо зі смаженим м’ясом. Однак, варто перевернути полотно на 180 градусів, як курча та порося непомітно складаються в людське обличчя. Подібний ефект спостерігається і в «Садівнику», де миска з цибулею, коренеплодами та овочами, обернувшись, перетворюється на усміхненого чоловіка. Цей прийом дозволив художнику одночасно створювати два абсолютно різні зображення, де одне немовби витісняє інше.
У 1587 році, провівши майже 25 років при дворі, Арчімбольдо повернувся до Мілана, проте продовжував виконувати замовлення Рудольфа II. Саме тоді він створив свій найвідоміший імператорський портрет — «Вертумна». Рудольф II постав перед глядачем у вигляді римського бога сезонів і перетворень. Його образ був зітканий з квітів, овочів і плодів, що символізували різні пори року. З одного боку, це могло здатися зухвалим глузуванням з імператора. З іншого — картина проголошувала його володарем природи та провісником золотого віку.
Як зауважував друг художника Грегоріо Команіні: «Є потворність, прекрасніша за будь-яку красу». Придворні сміялися, але цей сміх не принижував монарха, а радше був частиною складної інтелектуальної гри.
У 1592 році Рудольф II надав Арчімбольдо титул пфальцграфа. Наступного року художник помер у Мілані, у віці близько 66 років. Причиною смерті в документах вказали ниркову недостатність, на відміну від чуми, що тоді лютувала в місті.
Після смерті майстра його слава майже згасла. Лише через століття дивовижні голови Арчімбольдо були знову відкриті сюрреалістами, серед яких був і Сальвадор Далі. Вони побачили в ньому свого попередника, художника, здатного перетворювати звичні предмети на образи зі снів. Однак Арчімбольдо не був простим фантазером. За кожною грушею, квіткою чи грибом крилася ціла система: пора року, вік людини, стихія, професія чи політичний символ. Він не втікав від реальності, а навпаки, досліджував її так ретельно, що зумів зі світу довкола його скласти зовсім нові людські обличчя.
