Жінки з ампутованими кінцівками: як вони повертають жіночність і сприймають себе
Втрата частини тіла в результаті військових дій може бути надзвичайно травматичним досвідом для жінки. Поряд із фізичними наслідками, такі поранення спричиняють глибокі психологічні переживання стосовно власної привабливості, ідентичності та сприйняття суспільством.
“Ти – красива”, “Я тебе кохаю”, “Я тебе приймаю і хочу бути поруч” – ці слова стають вкрай важливими для жінок, які зазнали травм унаслідок російської агресії. Війна може залишити не лише фізичні сліди, а й вплинути на самосприйняття та ставлення оточення.
Після ампутації жінки часто стикаються з труднощами при погляді на себе у дзеркало та прийнятті допомоги. Проте це нормальна реакція психіки, яка проходить певний адаптаційний шлях. Завдяки правильній підтримці близьких та фахівців жінка може відновити впевненість у собі.
Історія Ольги, якій ампутували ногу
29-річна Ольга із Добропілля – власниця магазину жіночого одягу. Вона не очікувала, що її торкнеться війна, але 16 липня 2025 року її життя змінилося назавжди. Ольга потрапила під обстріл і отримала тяжкі поранення, що призвели до ампутації ноги.
Спочатку дівчина не могла сприйняти, що з нею сталося. Вона боялася дивитися на фотографії себе до травми, намагаючись витіснити спогади про “колишню” себе. Ольга постійно згадувала ті дні, коли мала два повноцінні ноги.
“Мозку потрібен час”: психологічні наслідки ампутації
За словами клінічної психологині Юлії Тетерко, людина, яка втрачає частину тіла, отримує дві травми – травму самої події та травму змін у власному тілі. Це запускає шок, оніміння, провали у пам’яті та емоційні коливання. Паралельно відбувається процес “горювання” за втраченим образом тіла і попереднім життям.
Жінки можуть уникати дзеркал і фотографій або, навпаки, постійно відстежувати зміни. Мозок потребує часу, щоб перебудувати “карту” тіла. Тому можуть з’являтися фантомні відчуття та почуття чужості до власного тіла.
У голові жінки також можуть звучати страхи щодо сприйняття суспільством, зовнішності та майбутнього. Окрім того, присутній страх болю, процедур і наступних операцій.
“Травма тебе не псує”: повернення відчуття жіночності
Ампутація може суттєво вплинути на жіночу ідентичність, пов’язану з тілесністю, привабливістю та сексуальністю. Тому жінки можуть сумніватися, чи є вони достатньо красивими, чи варті любові.
Ольга також переживала, що суспільство сприйматиме її “не так”. Проте підтримка незнайомців, які писали, що вона “красива” і “травма її не псує”, дуже допомогла дівчині. Ветеранка Руслана Данілкіна, яка також пережила ампутацію, стала для Ольги натхненням.
Зараз Ольга вчиться ходити з протезом і мріє про відкриття магазину у Києві. Вона хоче продовжувати ділитися своїм досвідом реабілітації у соціальних мережах.
“Різні страхи”: реабілітація жінки та чоловіка
Базовий підхід до реабілітації однаковий, але є відмінності. У чоловіків часто спостерігається соціальний тиск “бути сильним” і не виявляти емоцій. Тоді як у жінок активується тема зовнішності та привабливості, з’являється страх оцінки.
Тому важливий персоналізований підхід, який враховує історію людини, тип травми та ресурси пацієнта.
“Є кілька кроків”: як підтримати жінку в реабілітації
Ефективна підтримка передбачає декілька етапів: стабілізація, робота з травмою (за готовності) та адаптація до нового тіла. На останньому етапі жінка має усвідомити, що може сама себе забезпечувати.
Важлива роль близьких – нормалізація, збереження гідності, а не жалість. Не можна ставити нав’язливих питань, торкатися тіла чи протезу. Важливо також, щоб родичі пройшли психоедукацію, аби знати, як правильно підтримувати.
Крім того, спілкування з людьми, які пережили подібний досвід, може стати в пригоді жінці на шляху реабілітації та прийняття себе.
Історії жінок після ампутації – це не лише про силу, а й про складний шлях відновлення. Війна може змінити тіло, але не забирає права на гідність, любов і самостійність. Підтримка суспільства та відвертий діалог стають ключовими для того, щоб жінка змогла повністю прийняти себе.
