Місцева легенда: Як 98-річний Зосим Мельничук зціляв людей «третім оком»
У селі Баїв на Волині ім’я Зосима Мельничука відоме кожному. Це не просто місцевий житель, а справжня легенда, людина, яка володіла надзвичайним даром – заплющивши очі, він міг “бачити” хвороби людей та зцілювати їх своєю енергетикою. До 2020 року до нього приїжджали численні відвідувачі, але нині, через поважний вік, сила дарів вже не та. Вік діда Зосима – 98 років – дається взнаки.
Його унікальна історія, а також несподіване відкриття свого дару, детально розкриває видання “Вісник”.
Шлях до незвичайного дару
Зосим Вікторович – людина з народу, простий сільський чоловік. Його професійний шлях був пов’язаний зі зв’язком: він працював ще за часів дротового радіо, обслуговував стаціонарні телефони. Додатково, він захоплювався бджільництвом, доглядав власну пасіку, а також досліджував історію рідного села, яке у 1943 році зазнало руйнувань від німецьких військ. Сам чоловік не помічав за собою жодних особливостей, доки одного дня не відвідав виставку у Луцькому Будинку техніки, присвячену НЛО та позаземному життю.
“Мені було близько шістдесяти років. Роботи було небагато, тож відпросився у керівництва на виставку. Дехто глузував з цих вигадок, а мені було цікаво. Особливо захопили незвичайні картини, які ніби виявляли особливий дар людини. Копію однієї з них я придбав. Вдома, провівши над нею рукою, я відчув тепло. Саме з цього все й розпочалося”, – згадує 98-річний дідусь Зосим.
Перші випадки зцілення, як він сам зізнається, вже не пригадає. Втім, чутки про його надзвичайну силу стрімко поширилися селом, потім областю, а згодом і далеко за її межі. Люди, які отримали полегшення, ділилися своїми історіями, і така “сарафанна реклама” виявилася найефективнішою. Незабаром біля його хати почали вишиковуватися черги.
“Я ставив людину навпроти образу Миколая Чудотворця, який був привезений із Сумщини”, – показує дідусь на образ, що прикрашений вишитими рушниками. “Його подарували прабабусі Марфі на весілля. Пацієнт стояв перед ним, а я сідав у крісло і заплющував очі. Тоді відкривалося моє, так би мовити, “третє око”. Я бачив образ пацієнта. Коли з’являлися темні плями на певному місці, це означало, що відповідний орган хворий. Я починав концентруватися на ньому, подумки розганяючи цю темряву, подібно до того, як вітер розганяє хмари. Коли з’являвся просвіток, я знав, що людині стане легше. На мою думку, біль – це порушення рівноваги в тілі, збій біотоків”.
Цей процес, звичайно, важко пояснити тим, хто не вірить. Простіше кажучи: коли накопичується багато негативу, а позитив не надходить, страждає певний орган. Кожне живе тіло має свою ауру, яку необхідно очищати. Мені це вдавалося. У молодості я навчався на зв’язківця. Природно, про людські внутрішні органи я майже нічого не знав. Лише після того, як розкрився дар, невістка подарувала мені чудову книгу – “Людина. Навчальний посібник з анатомії та фізіології”. Там я шукав ті органи, які бачив у своїй свідомості.
Звичайно, повне розуміння глибини такого лікувального процесу є складним. Багато що здається дивним, незвичним, майже нереальним. Проте, черги біля його житла були незаперечним свідченням того, що дід Зосим, хоч і незвичним чином, але допомагав.
Архів зцілень: зошити, повні історій
Приблизно з 1993 року і до 2020 року до діда Зосима приїжджали люди. Часто привозили маленьких дітей. Декому вистачало одного візиту, іншим доводилося приходити кілька разів. Бували й такі, чиї постаті немов огортав туман, і тоді цілитель зізнавався: “Я вас не бачу, і допомогти не можу”.
“Вдень я міг прийняти близько дванадцяти осіб, а бувало й більше. Це було дуже виснажливо. Я майже нічого не бачив, дуже боліла голова”, – пригадує пенсіонер.
У 2009 році до батька переїхала його дочка Валентина. Наразі вони живуть удвох. “Не раз і мені допомагав. Батько просто проводив руками над тим місцем, де боліло, і одразу ставало легше”, – додає дочка, долучаючись до розмови. “До нього приїжджали не тільки з усіх куточків Волині, а й з Польщі, Білорусі, Молдови, Грузії, навіть зі Швеції. Така добра слава йшла від людей. Щороку батькові надсилали безліч привітань зі святами на знак вдячності за допомогу. Пам’ятаю, вилікував маленького хлопчика, Сашка, який зараз працює зубним лікарем. До 2002 року він ще надсилав дідові листівки. Приїжджала молода жінка, яка мала дві матки і не могла завагітніти. Батько провів сеанс, і невдовзі вона, щаслива, повідомила, що народила дитину”.
Валентина Зосимівна виносить із кімнати кілька великих, товстих зошитів. У них акуратно записані прізвища, імена відвідувачів, їхні міста та проблеми, з якими вони зверталися. Цитуємо деякі записи:
- “Альберт П. з Луцька. Зоб третього ступеня. Знімав назад, вверх і на розсіяння на низ.”
- “Степан Я. Володимир-Волинський. Вузол простати 5 мм. Зняв. Спочатку було важко, потім пішло чисто. Права нирка – пісок знизу, бачу затемнення. Бачить добре. Очистив.”
- “Галина І. Дубенський район, Рівненська область. Защемлення третього лівого нерва між тазом і попереком, що віддає в ліве стегно, видно добре. Знято.”
Кожен з цих коротких записів – це ціла історія вилікування. Сам дід Зосим підрахував, що за роки прийому у нього побувало понад три тисячі людей. Про цього унікального цілителя молодий односельчанин Анатолій Левчук написав і видав книгу. Він провів паралелі між минулим села Баїв та його сучасністю, записав краєзнавчі спогади Зосима Мельничука, який був місцевим активістом, брав участь у художній самодіяльності, співав у церковному хорі. До 94 років дід Зосим доглядав пасіку та викачував мед. Зараз цією справою займається його онук Ігор.
“Чи передали ви своє вміння бачити «третім оком» комусь?”, – запитую.
“Хотілося б, але кому? Такий дар, він сам має прийти”, – переконаний дід Зосим.
Руслана Сулік, Волинська область.
