Обірване життя: Волинь прощається з 25-річним Артуром Фринасом
Війна не знає жалю, вириваючи з життя найталановитіших та найвідважніших. Село Підцир’я на Волині днями скорбить за своїм сином, 25-річним Артуром Фринасом, який загинув, захищаючи рідну землю. Його шлях воїна, сповнений сили та незламної снаги, трагічно обірвався на Донеччині, коли ворожий FPV-дрон став причиною загибелі групи військових, що вирушали на бойове завдання.
Від строкової служби до бригади дронів
Історія Артура Фринаса – це історія багатьох українських військових, чиї життя кардинально змінила повномасштабна агресія Росії. Випускник Підцир’ївського ліцею та Оваднівського професійного училища, він розпочав свій шлях у Збройних Силах з строкової служби. Однак, незважаючи на можливість повернутися до цивільного життя, Артур обрав шлях захисника, підписавши трирічний контракт. Велика війна внесла свої корективи, продовживши його військовий обов’язок.
Спочатку Артур служив командиром гармати у складі 14-ї окремої механізованої бригади. Згодом, освоївши керування безпілотними літальними апаратами, він перейшов до 66-ї окремої механізованої бригади, де став досвідченим оператором дронів. Його бойовий шлях проліг через епіцентри найзапекліших боїв: від оборони столиці у перші дні вторгнення до гарячих точок на сході та півдні країни. Кожне згадуване місце – Буча, Ізюм, Миколаївщина, Донеччина – стало частиною його виснажливого, але надзвичайно важливого фронтового досвіду, де вирішувалася доля майбутнього України.
Любов, що розквітла посеред війни
Попри роки, проведені в умовах постійної небезпеки, Артур не приносив війну додому в спогадах. Він оберігав своїх рідних від жахів, щоденно бачених очима. Його мовчання під час відпусток чи телефонних розмов було найкращим захистом для сім’ї, свідченням того, через які випробування довелося пройти молодому воїнові.
Однак, навіть серед вибухів та руїн, доля подарувала Артурові найцінніше – кохання. Саме служба звела його з Аріною, уродженкою Слов’янська. Їхнє знайомство, народжене у бурхливий для країни час, стало початком їхньої спільної історії. Попри всі труднощі, вони побралися і три роки йшли життям пліч-о-пліч, підтримуючи одне одного. Для Аріни Артур назавжди залишиться мужнім захисником, турботливим чоловіком та людиною, яка вміла зігрівати інших своєю щирістю.
Відкритість, доброта та працьовитість
“Артур ніколи не ділив людей на «своїх» і «чужих», не шукав у них вад чи приводів для осуду. Для кожного знаходив добре слово, умів вислухати, підтримати, пожартувати, а там, де потрібно, простягнути руку допомоги. Саме за цю відкритість і доброзичливість його поважали друзі, побратими й усі, кому пощастило знати Артура”, – згадує дружина.
Природа наділила його не лише добрим серцем, а й працьовитими руками. За що б не брався, все вдавалося вправно, акуратно й на совість. Цей хист він успадкував від дідуся, перейнявши любов до праці, терпіння та вміння творити красу. Сестра Вікторія пригадує, як їм з братом довелося дорослішати раніше, ніж хотілося б дітям, адже родина рано залишилася без батька.
“Моєму середньому братові було лише дванадцять, коли він уперше взявся заробляти. Допомагав на будівництві, не цурався жодної роботи, адже розумів, що кожна чесно зароблена гривня була внеском у добробут родини”, – розповідає Вікторія. Праця загартувала його характер, навчила відповідальності та вміння тримати слово. Артур завжди мав загострене почуття справедливості, не терпів неправди й завжди говорив щиро, залишаючись вірним своїм принципам.
Нездійснені мрії та вічна пам’ять
Попри молодий вік, Артур мав чіткі життєві плани: започаткувати власну справу, збудувати дім, висадити сад. Ці мрії, як і тисячі прагнень інших українських захисників, довелося відкласти заради найважливішої місії – вибороти право на мирне життя для своєї країни. Він знаходив радість у простих речах: дбав про свого песика, любив риболовлю.
На 25-річчя, у червні цього року, йому подарували човен. На жаль, Артуру так і не вдалося вийти на воду, відчути мить спокою, далеко від фронтових тривог.
Артур Фринас не встиг спорудити свій будинок, плекати омріяний сад і побачити здійснення своїх цілей. Натомість, він залишив по собі значно більше, ніж міг би створити руками: світлу пам’ять, вдячність нащадків та приклад жертовності, що житиме вічно. Він – серед тих, завдяки кому Україна вистояла. Слава і честь Герою.
