Герої нашого часу: добровольці, які захищають Україну
## Від студента до бійця: шлях Миколи Волохова
14 березня в Україні відзначають День українського добровольця – день тих, хто свідомо взяв до рук зброю, аби захистити рідну землю. Серед них – Микола Волохов з позивним “Абдула”, військовий і командир підрозділу “Терра” у 3-й окремій штурмовій бригаді.
Волохов розповів журналістці УНН, як з молодого випускника університету став аерозвідником і досвідченим бійцем-добровольцем. Коли у 2014 році на Україну напала Росія, він майже одразу вирушив на фронт, не вагаючись, хоча й розумів, що цей вибір кардинально змінить його подальше життя.
>”Коли все почалося у 2014 році, звичайно, я думав і зважував. Але в мене був спогад ще з дитинства: ми дивилися новини, де показували біженців, і я запитав у батька, чому молоді чоловіки теж тікають. Він сказав, що й сам не знає. І ця розмова мені запам’яталася. Тому коли постало питання захисту країни, я зрозумів: якщо ти молодий, маєш сили і не готовий боронити своє, то які в тебе шанси на майбутнє? Я захистив диплом і буквально одразу поїхав на війну”, – каже “Абдула”.
## Від бійця піхоти до оператора безпілотників
Перший бойовий досвід Волохов отримав у 2014 році, долучившись до добровольчого підрозділу. Тоді багато речей були неорганізованими, а рішення часто приймалися прямо на місці, як-от вибір позивних.
>”Нам сказали: хлопці, придумайте собі позивні, щоб вас якось зафіксувати. Ми стояли й довго думали, бо здавалось, що це дуже серйозне рішення. А один боєць сказав: та не переймайтесь, ми їх щотижня мінятимемо. Виявилося, що це не так і позивний, зазвичай, лишається на все життя”, – розповідає Волохов.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році військовий знову повернувся до війська, відклавши особисті плани. Цього разу рішення далося йому важче – адже він уже знав, що таке справжні бойові дії.
>”Чесно кажучи, вдруге йти воювати я не хотів. Бо вже знав, що це таке і наскільки це важко. Але коли росіяни пішли на Київ, у мене навіть не було процесу роздумів. Рішення було прийняте ще у 2014 році. А ще мені почали дзвонити друзі, які хотіли долучитися, але не мали досвіду. І я зрозумів, що моя місія – зібрати їх і зробити все, щоб вони не загинули, обороняючи Київ”, – згадує “Абдула”.
За роки війни Волохов пройшов шлях від бійця піхоти до військового, який працює з сучасними технологіями. Спочатку він виконував розвідувальні завдання на передовій, а потім почав працювати з дронами та коригуванням артилерійських ударів.
>”Спочатку ми ходили в розвідку пішки – дивилися позиції ворога, робили засідки, виконували диверсійні завдання. Потім з’явилися дрони, і ми почали коригувати артилерію. Одного разу двома залпами вдалося знищити майже батарею ворожої артилерії. У той момент стало зрозуміло, що майбутнє війни, все ж, за технологіями”, – каже “Абдула”.
За словами військового, добровольці відіграли ключову роль у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли Україна відбивала “блискавичний наступ” Росії. Саме завдяки їхній готовності взяти до рук зброю і відстоювати рідну землю вдалося зірвати плани ворога.
>”Коли ти йдеш добровольцем, ти йдеш у повну невідомість. Ніхто не знає, що буде завтра. Ми тоді думали: якщо проживемо три дні боїв у Києві, то це вже буде великий результат. Але саме те, що тисячі людей тоді взяли зброю – показало ворогу, що їхній план бліцкригу не спрацює”, – підкреслює Волохов.
Зараз кількість добровольців на фронті зменшилася, проте, як запевняє “Абдула”, вони все одно продовжують приходити – люди різних вікових категорій, але всі свідомі та мотивовані.
>”Звичайно, добровольців стало менше, ніж на старті. Але вони є. І це люди, які усвідомлено приймають рішення. Багатьох лякає невизначеність – ніхто не знає, скільки ще триватиме війна. Але ті, хто все ж приходить добровільно, справді дуже сильні люди”, – розповів військовий.
У День українського добровольця Волохов насамперед згадує своїх побратимів, з якими пройшов цей складний шлях. За його словами, саме завдяки таким людям Україна досі стоїть, незважаючи на всі зусилля ворога зламати її опір.
