Нобелівську премію з фізики 1978 року отримав Петро Капиця, але гроші від своєї частини нагороди не передав радянській державі. Він поклав кошти на рахунок у шведському банку, а згодом, за порадою невістки, придбав квартири для чотирьох онуків. Цю сімейну історію розповів його син Сергій Капиця. Родовід вченого також пов’язаний з Україною, зокрема з Житомирщиною, де народився його дід, відомий картограф Ієронім Стебницький.
17 жовтня 1978 року Шведська королівська академія наук оголосила лауреатів Нобелівської премії з фізики. 84-річний Петро Капиця був нагороджений за дослідження низьких температур. Другу половину премії розділили американці Арно Пензіас і Роберт Вільсон за відкриття реліктового випромінювання.
«А що мені тепер робити з грошима?»
За словами Сергія Капиці, його батько, Петро Леонідович, поклав свою частину Нобелівської премії на рахунок у шведському банку. На церемонії вручення в Стокгольмі, куди він приїхав разом із дружиною Тетяною, Петро Леонідович замислився над тим, куди витратити отримані кошти. Його невістка запропонувала подбати про онуків, яких у родині було четверо: троє дітей Сергія та одна дитина його брата Андрія. Петро Капиця скористався цією порадою, і завдяки Нобелівській премії всі четверо онуків отримали власне житло в Москві.
Як Капиця залишив Нобелівську премію собі
Сергій Капиця пояснював, що його батькові допомогло посилання на старе розпорядження Леніна, згідно з яким певні міжнародні премії не підлягали оподаткуванню. Це дозволило уникнути вимог щодо передачі грошей державі. Нобелівська нагорода мала особливе значення для вченого, який десятиліттями працював у радянській науковій системі, пережив примусове повернення з Англії та конфлікти з керівництвом СРСР. Його основні наукові відкриття були зроблені задовго до присудження премії.
Петро Капиця народився 1894 року в Кронштадті. У 1921 році він виїхав до Англії, де в Кембриджі працював під керівництвом Ернеста Резерфорда. Там він провів 13 років, створював складне лабораторне обладнання та досліджував сильні магнітні поля й наднизькі температури. У 1934 році Капиця приїхав до Радянського Союзу, але влада заборонила йому повертатися до Англії. Рішення залишити вченого в СРСР було ухвалене на найвищому політичному рівні. Для продовження його досліджень у Москві було створено Інститут фізичних проблем, а частину обладнання придбали у Великій Британії. Саме в Москві Капиця продовжив експерименти з рідким гелієм, відкривши його надплинність — здатність текти майже без тертя за температур, близьких до абсолютного нуля. Це явище допомогло фізикам краще зрозуміти поведінку речовини за екстремально низьких температур. Пізніше вчений відмовився працювати над радянською атомною бомбою, що призвело до конфлікту з Лаврентієм Берією. Його усунули від керівництва інститутом, і деякий час дослідження доводилося проводити в домашній лабораторії.
Дід Нобелівського лауреата народився на Житомирщині
У родині Капиці було кілька поколінь науковців. Його батько, Леонід Капиця, походив з Волині, а материнська гілка роду Стебницьких пов’язана з дворянством. Дід фізика по матері, Ієронім Іванович Стебницький, народився 1832 року в селі Волянщина, яке нині входить до складу Житомирської області. Ієронім навчався в Житомирській гімназії, а згодом став відомим військовим геодезистом і картографом. Він очолював військово-топографічну службу, працював над картами Кавказу, Малої Азії та Персії, а також був членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Таким чином, Петро Капиця через материнську родину пов’язаний з Житомирщиною.
У грудні 1978 року Петро Капиця прибув до Стокгольма для вручення премії. На той час він вже відійшов від досліджень низьких температур і займався іншими науковими завданнями. Тому його Нобелівська лекція, виголошена 8 грудня, була присвячена плазмі та керованій термоядерній реакції під назвою «Плазма і керована термоядерна реакція». Відкриття надплинності гелію принесло йому Нобелівську премію, а отримані кошти, за словами сина, допомогли забезпечити житлом чотирьох онуків.
