Подружжя Василя та Ольги Кушнір з Волині відзначає 65 років спільного життя. Вони виховали трьох дітей і нині мешкають у селі Піддубці Луцького району. Познайомилися майбутні чоловік і дружина у лікарні напередодні Нового року 1961-го. Сьогодні 87-річний Василь та 88-річна Ольга зізнаються, що вже не уявляють життя одне без одного.
Історією свого кохання подружжя поділилося із Суспільним.
Історія знайомства та одруження
Знайомство Василя та Ольги відбулося в лікарні, де лікувався Василь Кушнір. Напередодні 1961 року він організував колядування у медичному закладі, куди запросив і Ольгу. Разом вони ходили по палатах, колядували. Василь Кушнір пригадує, як захотів поцілувати Ольгу, і вона не була проти, хоча й відштовхувалася, коли поруч були санітарки чи медсестри.
«Захотів її поцілувати, а вона й не проти була, але коли йшла якась санітарка чи медсестра, то вона від мене відпихалася», — пригадує Василь Кушнір.
Василь розповідає, що формального освідчення не було. Він просто зупинив Ольгу, почав з нею розмовляти, притягнув до себе, поцілував, і з того часу почалися їхні стосунки. Відтак він запропонував їй вийти за нього заміж, і вона погодилася.
«Я просто сказав: «Стій!» і почав з нею говорити. А потім притягнув до себе і поцьомав, а тоді все і вже яке освідчення. Кажу: «Виходь за мене заміж. І вона дала згоду», — говорить чоловік.
Ольга Кушнір зізнається, що Василь привабив її своєю красою в молодості та тим, що завжди дотримувався слова. Вона також ревнувала свого чоловіка, не бажаючи, щоб хтось третій був між ними. Зараз, згадує вона, вони вже старі, і цілуються рідше.
«Ревнувала свого чоловіка, я не хотіла, щоб хтось між нами був третій. Зараз ми вже старі, ми вже зараз рідко цілуємося», — говорить Ольга Кушнір.
Василь Кушнір вважає, що запорука щасливого сімейного життя полягає в тому, щоб дружина завжди була на першому місці. Вона – головна господиня, а він – помічник, готовий підставити плече. Він навіть написав вірш “Воля”, де кожна літера імені “Василь” та “Оля” символізувала їхні частки у спільному житті: “В” (Василь) – 25%, а три літери “Оля” – 75%.
«У мене, до речі, такий вірш був «Воля» — Василь і Оля. Кожна буква — це 25 %, в мене одна буква «В», а в неї три — Оля. 75%. Так воно і наше сімейне життя. Я — 25%, вона — все остальне», — сказав чоловік.
Життєвий шлях та спільні роки
Найщасливішим роком свого подружнього життя Василь Кушнір називає перший рік після одруження, коли він остаточно зрозумів, що Ольга – на все життя. Ольга ж найбільше запам’ятала рік народження їхнього старшого сина.
За своє життя Ольга Кушнір працювала завідувачкою бібліотеки в селі Житані Володимирського району, потім була заправницею, а згодом – сторожем у школі села Піддубці. Василь Кушнір змінив чимало професій: починав агрономом, служив в армії як помічник командира ескадрильї у Чернігівському вищому військовому училищі льотчиків. Пізніше він працював головним агрономом у колгоспі «8 березня» в Чарукові, очолював сільську раду в Чарукові, був секретарем парторганізації радгоспу в Піддубцях, а також викладав допризовну підготовку у місцевій школі. Перед виходом на пенсію Василь Кушнір керував Братством ветеранів ОУН-УПА Волинського краю імені полковника Клима Савура. Цей період, за словами Ольги, був найважчим, оскільки чоловік багато працював, а вона займалася господарством і пасікою.
У подружньому житті, як пригадує Василь, були різні моменти: “Кожен мав свою думку, а тоді приходили до спільного, але в більшості, то вона була не права. Хто винна — невістка. Сварилися за всяку всячину бувало, але в основному за дітей: я накажу, вони плачуть, а вона їх жаліє і на мене свариться, що я їх ображаю”. Ольга Кушнір додає, що могла образитися на чоловіка і не розмовляти кілька днів, але вони завжди мирилися.
«Кожен мав свою думку, а тоді приходили до спільного, але в більшості, то вона була не права. Хто винна — невістка. Сварилися за всяку всячину бувало, але в основному за дітей: я накажу, вони плачуть, а вона їх жаліє і на мене свариться, що я їх ображаю», — говорить чоловік.
«У нас вже такі роки, що нам одне без одного вже дуже погано. Я вдячний долі, що вона в мене є. Дружина є дружина», — ділиться Василь Кушнір. Ольга додає, що не хотіла б іншого чоловіка.
«Ух ти… Молодець, дай поцьомаю», — каже Василь Кушнір.
Онука подружжя, Ярина Гадзінська, вважає бабусю і дідуся живим прикладом того, що існує справжнє кохання, взаєморозуміння та повага. Вона спостерігає за цим, живучи з ними, цінує їхні спільні жарти, вміння розуміти та підігравати одне одному, а також їхню доброту і вірність протягом стількох років. Ярина старається придумувати для них приємні сюрпризи. Останніми подарунками для бабусі та дідуся стали календар зі світлинами та зліпки їхніх рук.
«Попри такий вік і живучи з ними я це бачу. Їхні спільні жарти мені подобаються, вони це розуміють, вони підіграють один одному. Їхня доброта і вірність один одному протягом стількох років. Тому я стараюся для них щось приємне придумувати», — каже онучка.
