6 вересня в останню земну дорогу провели ковельчанина, нацгвардійця Володимира Якимовича, чиє життя обірвала війна.
Труднощі не зламали Володимира, а лише загартували його характер. Він виріс у великій родині: двійнята Володимир та Ірина, а також двійнята Тетяна та Олена. Рідні згадують його як доброго, щирого та безвідмовного. У школі №12 він був хорошим учнем, захоплювався хімією.
Після школи Володимир почав самостійно заробляти, працюючи на будівництвах, їздячи на заробітки за кордон, трудячись на пилорамі. Він також закінчив водійські курси.
Служба в Національній гвардії
17 лютого 2026 року Володимира мобілізували. Він проходив службу у 20-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії України «Любарт». Як водій автомобільного взводу підвозу, Володимир опанував керування наземним роботизованим транспортним засобом. Він доставляв на передові позиції спорядження та провізію, а також евакуйовував поранених побратимів, часто працюючи під ворожим вогнем. Від його вміння та витримки нерідко залежали людські життя.
Про війну Володимир розповідав рідним неохоче, але ділився відео, знятими побратимами під час виконання бойових завдань, на яких були видно спустошені міста та села.
Вранці 3 вересня Володимир востаннє набрав сестру Ірину, привітавши її та племінника Сергія з днем народження. Ця розмова стала останньою. Наступного дня родина отримала звістку про загибель Володимира Якимовича 3 вересня поблизу населеного пункту Бокове Покровського району на Донеччині. Він служив водієм 2-го відділення автомобільного взводу підвозу військово-технічного майна 2-ї автомобільної роти автотранспортного батальйону військової частини 3009.
Сьогодні ми проводжаємо людину, яка виконувала свій військовий обов’язок і до останнього залишалася вірною Україні. Для громади це ще одна страшна втрата, а для родини – біль, який неможливо виміряти словами. Ми завжди пам’ятатимемо, якою ціною виборюється наша свобода
– сказала секретар міської ради Оксана Багнова під час прощання з воїном у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці
Від імені Ковельської громади були висловлені співчуття матері Героя Галині Василівні, сестрам Ірині, Олені та Тетяні, їхнім сім’ям та всім рідним.
Володимир був одним із тих, без кого не існує військо, людиною, яка на цих судинах доріг привозила все, щоб армія функціонувала, щоб цей організм міг боротися проти тої зарази, яку ми повинні винищити і забути про її існування. Ми не зупинимося з нашими побратимами, як і не зупинилися наші предки, які воювали в цих лісах. Такі ж Володимири, такі ж хлопці, які зараз стоять на передовій. Це наша спадковість. Ми – воїни за походженням і за силою своєю. Ми спираємося на свою землю і ми її не віддамо. І ми будемо пам’ятати всіх, хто поліг за свою землю, за свої сім’ї
– мовив військовий
Захисника поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
