Життя обірвалося: село Будки прощається з героєм Володимиром Яценюком
На останній день осені, 30 листопада, стало відомо про загибель молодшого сержанта 110-ї окремої механізованої бригади Володимира Яценюка, уродженця села Будки. Воїн, який захищав Україну на Донеччині, отримав контузію та поранення, що стали фатальними.
Бойовий шлях захисника
Повномасштабне вторгнення Росії в Украї 24 лютого 2022 року змусило Володимира Яценюка, як і тисячі інших українців, взяти до рук зброю. Отримавши повістку на початку березня, він без вагань пішов на війну, усвідомлюючи всі небезпеки. «Батько свідомо пішов на війну. Прощаючись із нами, ще тоді казав, що розуміє, в яке пекло доведеться йому потрапити», – згадує донька загиблого, Анна.
Володимир Яценюк вірою і правдою служив на першій лінії оборони, обороняючи українську землю біля таких стратегічно важливих населених пунктів, як Лисичанськ, Горлівка, Сєвєродонецьк та інших, що опинилися під шквальним вогнем. Його бойовий шлях, сповнений обстрілів та штурмів, тривав п’ять місяців. За словами Анни, під час затяжних обстрілів батько писав їй: «Доню, моліться за мене…». Ці повідомлення зараз перечитуються з невимовним болем, адже доля розпорядилася інакше, ніж він сподівався: «Недовго вже залишилося до Перемоги!».
Життя до війни та втрата
У мирному житті Володимир Яценюк був справжнім майстром своєї справи. Односельці згадують його як оптиміста, людину, яка ні на кого не тримала зла, і майстра «золоті руки», здатного втілити в життя будь-які будівельні проєкти. Його вміння класти цеглу та мурувати грубки було відоме далеко за межами села.
Життя Володимира Яценюка було непростим. Він був батьком трьох дітей: старшого сина Романа та двох доньок, Анни та Анастасії. З дружиною він розлучився, тому всі турботи про виховання дітей лягли на його плечі. Особливо глибоким ударом стала його смерть для старенької та хворої матері, Ольги Сидорівни, яка самотужки виростила двох синів.
Останні місяці життя
Володимир Яценюк зазнав три контузії, а 25 серпня отримав осколкове поранення. Перед цим, як згадує Анна, батько телефонував і говорив про підготовку до посилених ворожих атак на День Незалежності України. На диво, 24 серпня пройшло відносно спокійно, але вже наступного ранку російські війська завдали нищівних обстрілів.
Після поранення Володимир Яценюк проходив тривале лікування та реабілітацію в госпіталях Дніпра, Луцька, а згодом – на Маневиччині. Контузії суттєво впливали на його здоров’я, заважаючи повернутися до повноцінного життя.
12 квітня, на Східному фронті, Володимир Леонідович відзначив своє 45-річчя. У цей день він надіслав рідним своє єдине військове фото, яке тепер стане вічним нагадуванням про його мужність та самовідданість. Саме таким він назавжди залишиться в пам’яті своїх рідних і земляків, які вдячні йому за захист рідної землі.
Прощання з Героєм
Володимира Яценюка провели в останню путь з військовими почестями. Уся громада села Будки вийшла, щоб віддати шану загиблому захисникові, встеливши його шлях до вічного спочинку квітами. Співчуття та слова підтримки рідним висловили начальник Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП Олександр Плужнік, Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, а також священнослужителі Микола та Іван Шкабури.
Пам’ять про Володимира Яценюка, як про хороброго воїна та люблячого батька, назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав і цінував. Нехай Господь упокоїть його душу в Небесній обителі.
