Вшанування пам’яті жертв політичних репресій у Ковелі

Щороку у третю неділю травня Україна згадує тих, чиї життя обірвала радянська тоталітарна система. Тисячі невинно засуджених, відправлених на заслання, катованих і розстріляних – усі вони прагнули лише свободи, права говорити рідною мовою, висловлювати власні думки та любити свою Батьківщину. Трагічні сторінки української історії, позначені назвами таких місць, як Сандармох, Соловки, Колима, Норильськ, Кенгір, назавжди вкарбувалися в пам’ять як символи втрати цвіту нації.

Ковель приєднується до вшанування

Напередодні цієї скорботної дати у Ковелі відбувся пам’ятний захід, що розпочався в міській публічній бібліотеці. У присутності громадськості та представників влади, учасники згадали трагічні події минулого. Хвилиною мовчання вони вшанували пам’ять невинно закатованих українців – тих, чиї голоси намагалися заглушити, але чия жертва стала частиною національної пам’яті.

Серед тих, кого радянська влада прагнула знищити, були представники різних верств населення: учителі, митці, письменники, селяни, священнослужителі, науковці та військові – усі, хто не вписувався в рамки системи. Доля багатьох і досі залишається невідомою, а правда про злочини десятиліттями замовчувалася.

Дослідження локальних історій репресій

На заході були представлені історії людей, чиї долі були понівечені репресивною машиною, і які жили поруч із нами. Особливу увагу приділили діяльності та переслідуванням зв’язкових Української повстанської армії – жінок, які ризикували всім заради визвольного руху.

Учні військового ліцею імені Героїв Небесної Сотні та ліцею імені Олени Пчілки презентували свої дослідницькі роботи, присвячені нашим землячкам. Зокрема, було згадано Ганну Зелену, яка у 15 років допомагала повстанцям, передавала повідомлення та виготовляла необхідні речі для підпілля. За доносом її заарештували у 1945 році та засудили до десяти років каторги в Норильську. Там вона стала учасницею повстання політв’язнів у 1953 році, отримавши поранення.

Також йшлося про Івана Шевка, уродженця хутора поблизу Облап, який служив зв’язковим УПА. За участь у визвольному русі його засудили радянським судом і відправили до одного з концтаборів росії. Згадано були й Катерину Бородюк та Михайлину Рабко – зв’язкових УПА, багаторічних в’язнів сталінських таборів. Після повернення вони активно брали участь у громадському житті Ковеля, зокрема, були членкинями «Союзу Українок».

Своїми архівними знахідками та родинними історіями поділилася письменниця, поетеса, краєзнавиця, членкиня Ковельської філії «Союзу Українок» Валентина Клюнтер. Вона розповіла про трагічні долі своїх рідних та односельчан із села Секунь.

Ці історії звучать особливо болісно сьогодні, коли Україна знову проходить через випробування війною. Так само, як і десятиліття тому, коли родини чекали на своїх рідних, нині українські родини чекають на своїх героїв – полонених, що перебувають у російському полоні. Терор знову став реальністю.

Пам’ять про жертв політичних репресій є важливим нагадуванням: свобода, гідність та право бути собою завжди мають високу ціну.

Міський голова Ігор Чайка та секретар міської ради Оксана Багнова разом із ковельчанами поклали квіти до меморіальної стели «Хрест пам’яті жертв більшовицького терору». Спільна молитва за тих, хто відійшов у небуття, була відслужена священниками Православної церкви України.

Фото Ковельської міської ради