Сопілка, варган і бітбокс: як волинянин Віталій Дужик створює музику майбутнього
Віталій Дужик, талановитий мультиінструменталіст з Волині, здобуває все більшу популярність завдяки неординарному поєднанню автентичних українських народних інструментів з сучасною технікою бітбоксингу. Випускник Київського національного університету культури і мистецтв, він майстерно володіє не лише сопілкою, варганом, флоярою та іншими традиційними духовими, але й перетворює їх звучання завдяки футуристичним ритмам, створеним власним голосом.
Від сільських гармоній до столичних сцен
Свій творчий шлях Віталій розпочав у селі Жидичин, що на Луцькому районі. Історія його музичної мандрівки бере початок у Маяківській музичній школі, де юний Віталій опановував гру на сопілці та фортепіано. Цей заклад став першим кроком до великої музики, заклавши фундамент для майбутніх звершень. Наступний етап – навчання у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського, що продовжувало розширювати горизонти юного митця. Згодом, вже здобуваючи вищу освіту, Віталій Дужик крокує до стін Київського національного університету культури і мистецтв, де його талант отримує академічне визнання.
“Професійних музикантів у моїй родині не було, тож у цьому напрямку я є першовідкривачем”, – зізнається музикант, підкреслюючи свою самобутність на музичній ниві.
Синтез традицій та інновацій
Особливу прихильність Віталієві здобула сопілка. “Сопілка приваблює мене своєю компактністю – її зручно брати у подорожі – та широким спектром можливостей для застосування”, – розповідає він. Однак, географія його інструментарію значно ширша: фортепіано, варган, пан-флейта, окарина, фрілка, флояра – все це складові його унікального музичного арсеналу.
Ключовим моментом у формуванні його стилю стало поєднання традиційних звуків з бітбоксингом. “Це сталося на першому курсі університету. Тоді я почав цікавитися бітбоксом і вже знав кілька звуків, тож вирішив інтегрувати їх у гру на сопілці. Після багатьох спроб мені вдалося це поєднати”, – ділиться Віталій.
Важливою деталлю є те, що для такого експериментального виконання не потрібен якийсь особливий інструмент. “Ні, підійде звичайна хроматична сопілка. Головне – бажання експериментувати”, – стверджує митець. Однак, він зазначає, що матеріал інструмента впливає на чіткість звучання, і для бітбоксу найкраще підходить ебоніт, що забезпечує “найвиразніше звучання”.
Технічна складність полягає в одночасному контролі дихання для інструмента та ритму. “Техніка досить складна. Вона потребує щонайменше середнього рівня володіння сопілкою. Для поєднання базових ритмів вистачить і початкових навичок бітбоксу, але для імпровізації потрібно постійно практикувати нові комбінації. Найскладнішим для мене було одночасне виконання гри та горлового басу”, – пояснює Віталій.
Підготовка до виступів включає власну систему розігріву, яка складається з близько 20 вправ на дихання та комбінації звуків. Така ретельна підготовка дозволяє досягти вражаючого результату: публіка, яка спочатку дивується, згодом зачаровано сприймає незвичний перформанс, іноді навіть не вірячи, що все виконується наживо.
Протидія страху перед модернізацією
Віталій Дужик активно заохочує молодих музикантів не боятися експериментів з традиційною музикою. “Експериментувати. Тільки через постійні спроби та демонстрацію своєї творчості суспільству можна чогось досягти. Надмірна скромність часто заважає стати впізнаваним та успішним”, – наголошує він. Його особистий приклад доводить, що модернізація фольклору – це не втрата його суті, а шлях до його нового життя та розширення аудиторії, що цінує як автентичність, так і сміливі інновації.
Авторка: Олександра Гірник
