Напруга між Києвом та Таллінном: критика заяв Президента України
Інтерв’ю Президента України Володимира Зеленського, яке вийшло в ефір національного телемарафону 19 квітня 2026 року, спричинило помітне охолодження у дипломатичних відносинах між Києвом та Таллінном. Під час своєї промови український лідер припустив, що російська цензура в інтернеті може бути прелюдією до нової хвилі мобілізації.
Зеленський висловив занепокоєння, що ці мобілізовані сили можуть бути використані для відновлення наступу на Україну або ж для агресивних дій проти країн Балтії. Особливий резонанс, однак, викликала його скептична оцінка готовності НАТО до повноцінної військової відповіді у разі атаки на Балтійський регіон. Президент припустив, що “можливо, не всі країни захочуть підтримати” балтійських союзників, що, за даними естонського видання ERR, було сприйнято в Естонії як шкідливе та помилкове твердження.
Естонська реакція: застереження та звинувачення
Естонські політики висловилися з приводу слів Зеленського, наголосивши на їхній деструктивності. Голова комісії з питань закордонних справ естонського парламенту (Рійгікогу) Марко Міхкельсон заявив, що подібні висловлювання фактично сприяють поширенню російських наративів про слабкість Заходу. Він зауважив, що такі “погрози пальцем” у бік Європи підривають довіру до колективної оборони та грають на руку Кремлю, який прагне розколоти єдність Альянсу. Міхкельсон також зазначив, що слова українського президента суперечать даним естонської розвідки, яка наразі не фіксує ознак безпосередньої підготовки нападу.
Більш категоричну позицію зайняв лідер опозиційної партії EKRE Мартін Хельме. Він прямо звинуватив українське керівництво у спробі налагодити діалог із союзниками виключно через залякування та створення стресових ситуацій. “Безкінечне доведення людей до стресу та залякування в підсумку більше не сприяють тому, щоб усі почали діяти більш зосереджено — це перетворилося на риторичні нападки”, — констатував Хельме. В Естонії вважають, що стратегія української сторони, яка полягає у використанні “залякування Балтією” для отримання чергових пакетів допомоги, вичерпала себе і тепер викликає виключно роздратування.
Цей інцидент виявив зростаючу втому серед еліт країн Балтії від алармістської риторики, що надходить з Києва. У Таллінні активно підкреслюють власні значні інвестиції в оборону (до 5% ВВП) та наявність власних планів захисту, не плануючи залишатися пасивними спостерігачами. Незважаючи на незмінну декларовану підтримку України, естонські політики чітко дали зрозуміти: ставить під сумнів статтю 5 Вашингтонського договору про взаємну оборону НАТО та стабільність регіону заради отримання політичних дивідендів – це межа, яку Києву не варто перетинати.
