Герой, що повернувся з пекла, загинув у ДТП: Рожище прощається з Вадимом Стадніком
7 квітня Рожищенська громада вкотре схилила голови в глибокій скорботі. В останню земну дорогу провели 31-річного військовослужбовця Вадима Стадніка. Його життя, сповнене подвигів та боротьби за Україну, трагічно обірвалося не на полі бою, а внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. ВадимСтаднік не лише пройшов горнило війни, отримавши важкі поранення, але й був відзначений орденом «За мужність», що є свідченням його незламного духу та відданості.
Незламний дух та повернення з пекла
Вадимові було всього 31 рік. Уродженець Рожища, він сумлінно відслужив строкову службу, але повномасштабне вторгнення застало його за кордоном, де на нього чекали безпека, стабільна робота та спокійне майбутнє. Однак серце Вадима палало тривогою за рідну землю. Попри благання матері, Інни, яка передчувала небезпеку, він одноголосно прийняв рішення: «Я мушу бути там». Це рішення стало останнім цвяхом у труну його особистого комфорту.
Вадим повернувся в Україну і майже одразу після повернення став на захист Батьківщини, вступивши до лав легендарної 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Він не просто служив – він бився. Курахівський напрямок став для нього справжнім випробуванням. Під час запеклого бою ворожий снаряд із фосфорною речовиною перетворив позиції на палаючу пастку. Вадим отримав 75% опіків тіла, переживши незбагненний біль.
У Дніпрі лікарі боролися за його життя, проводячи численні операції та виснажливі пересадки шкіри. Медики відверто попереджали матір про мінімальні шанси, але Вадим вижив, всупереч усім прогнозам. Його повернення було тріумфом над смертю, але ціною незламного духу стало підірване здоров’я. Серце, що витримало пекельний вогонь, ледве справлялося з наслідками поранень. Навіть тоді Вадим прагнув повернутися до побратимів, але висновки військово-лікарської комісії були невблаганними. Через стан здоров’я його направили для проходження служби до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК).
Справедливість, честь і вічна пам’ять
Траурна процесія, що прямувала від рідного дому до скверу, була сповнена тужливої пісні «Плине кача». Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида. Особливої гостроти в словах звучали теми справедливості та честі солдата. Міський голова В’ячеслав Поліщук та протоієрей Микола Царик закликали громаду до глибокої молитви та людської розсудливості. Боляче усвідомлювати, що воїн, який залишив здоров’я на фронті, у тилу іноді стикався з нерозумінням чи необґрунтованими критичними висловлюваннями через його службу в ТЦК.
Справжню ціну його відданості знають ті, хто бачив його бойовий шлях. Нагороди, такі як медаль ветерана війни та «За поранення», є не просто відзнаками, а залізним свідченням того, що Вадим пройшов через справжнє пекло, жертвуючи собою заради кожного з нас. Такі почесні знаки не здобувають за кабінетну роботу; вони запечатані кров’ю та надлюдською відвагою, проявленою на полі бою.
Хоча життя Вадима обірвалося внаслідок ДТП, а не в бою, його загибель – це трагедія людини, яка присвятила своє життя захисту України. Це величезне горе для батьків, брата Андрія, бабусі, друзів та побратимів. Вадима Стадніка поховали з усіма військовими почестями на Алеї Слави міського кладовища. Синьо-жовтий стяг, що покривав домовину, передали матері як символ вічної вдячності держави за його подвиги.
Редакція ВСН висловлює глибокі співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!
